Постійне представництво України при міжнародних організаціях у Відні

, Київ 10:00

Договір про відкрите небо

Договір про відкрите небо

Ідея створення режиму «відкритого неба» була висунута на Женевській зустрічі президентів США, Великої Британії, Франції та СРСР у 1955 році.

24 березня 1992 року в Гельсінкі 25 країн, в тому числі й Україна, підписали Договір про відкрите небо. Цей договір є міжнародним юридично-зобов’язуючим документом, безстрокової дії та відкритим для підписання всіма країнами, що висловили таке бажання.

Договір ратифіковано Верховною Радою України 2 березня 2000 року. Він набув чинності 1 січня 2002 року. Головною передумовою для набуття чинності ДВН стала його ратифікація Росією, Білоруссю та Україною. Від моменту набуття чинності Договором до нього приєдналися: Швеція, Фінляндія, Латвія, Боснія і Герцеговина, Словенія, Хорватія, Естонія та Литва. На даний час учасниками ДВН є вже 34 країни: Бельгія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Велика Британія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Італія, Ісландія, Іспанія, Канада, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Російська Федерація, Румунія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія та Швеція. Інструменти ратифікації ДВН мають передаватися державам-депозитаріям (Канаді і Угорщині). Відповідно до умов Договору він набуває чинності для країн, які його ратифікували, через 60 днів після передачі інструментів ратифікації.

Мета та основні положення ДВН

Мета Договору полягає у застосуванні режиму відкритого неба для розвитку транспарентності та сприяння спостереженню за виконанням чинних або майбутніх угод у галузі контролю над озброєннями, а також у розширенні можливостей щодо запобігання криз та кризових ситуацій. Договір про відкрите небо сприяє ефективному проведенню інспекцій як з контролю над звичайними збройними силами (Договір про звичайні збройні сили в Європі, Віденський документ 1999 р.), так і стосовно стратегічних наступальних озброєнь. Договір забезпечує постійний доступ всіх держав-учасниць до інформації, яка була отримана під час проведення спостережних польотів, важливих для їхньої національної безпеки. Режим відкритого неба значно посилює відкритість і прозорість у відносинах між країнами-учасницями, сприяючи таким чином налагодженню атмосфери співробітництва на території, яка простягається від Ванкувера до Владивостока. Договір значною мірою сприяє досягненню завдань ОБСЄ, особливо в тому, що стосується здійснення заходів зміцнення довіри та безпеки у Європі.

Договір складається з 19 статей, які стосуються: квот спостережних польотів; апаратури спостереження; визначення і вибору літака спостереження, загальних положень проведення спостережних польотів і планування місії; транзитних польотів; заборон, відхилення від маршруту польотів і надзвичайних ситуацій; даних, отриманих апаратурою спостереження; діяльності Консультативної комісії з відкритого неба (ККВН); повідомлень; відповідальності; призначення персоналу й імунітетів; загальних положень і часових рамок реалізації положень Договору. Існує також низка додатків до тексту Договору з необхідними доповненнями.

Підчас першого етапу імплементації ДВН, який розпочався з моменту набуття чинності Договором і закінчився 31 грудня 2005 року, державам-учасницям заборонялося використовувати інфрачервоні прилади лінійного сканування та радіолокаційні станції бокового нагляду з синтетичною апертурою. За цей час повинна була завершитися підготовка країн-учасниць до повномасштабного застосування ДВН з використанням як оптичних засобів повітряної розвідки, так і згаданих приладів (на сьогодні цей процес ще не завершено; триває узгодження процедур сертифікації спостережної апаратури).

Відповіднодо положень Договору кожна країна-учасниця повинна надати дозвіл на здійснення певної кількості спостережних польотів (т.зв. пасивна квота) над своєю територією, а також має право на здійснення спостережних польотів (приблизно таку ж кількість – активна квота) над територіями інших країн-учасниць. Кожного року проводиться розподіл пасивних квот для кожної країни-учасниці, зацікавленої у здійсненні спостережних польотів.

Проведення сертифікацій апаратури спостереження і літаків спостереження, передбачене Договором, має не меті підтвердити, що розрізнювальна здатність сенсорів на запропонованій висоті польоту відповідає вимогам Договору. За цими технічними вимогами криється здатність спостерігати за важливими з точки зору дотримання безпеки у регіоні дії Договору військовими об’єктами й окремо розташованими одиницями озброєння. Цей елемент і слугує основою прозорості та відкритості.

Можливість обміну матеріалами, що отримані в ході спостережних польотів, виконаних державами-учасницями, значно розширює транспарентність.

Період тимчасового застосування положень ДВН

Змоменту підписання Договору у 1992 році і до набуття ним чинності у 2002 році (період тимчасового застосування положень ДВН) держави-учасниці провели значну роботу з відпрацювання процедур імплементації, підготовки літаків спостереження, здійснення тренувальних місій. Лише у 1992 році Консультативна комісія ухвалила 22 рішення і прийняла 20 Заяв голови ККВН, які дозволили виконувати тренувальні спостережні польоти. Особливо відзначалися факти першого тренувального спостережного польоту, який Велика Британія провела над Росією у серпні 1992 року, і першого в історії ДВН спостережного польоту над США, здійсненого Україною у квітні 1997 року на літаку АН-30Б. Квотні польоти почалися з 1 серпня 2002 року.

Україна є активною державою-учасницею ДВН і продовжує зберігати провідні позиції у його імплементації.

Текст договору англійською мовою

Текст договору російською мовою

Консультативна комісія Договору про відкрите небо